Все це – про Ганну Гопко, координатора Коаліції громадських організацій «За вільну від тютюнового диму Україну». Днями вона зустрілася з учасниками проекту StudMP, поділилася власним досвідом та надихнулась «очима, які горять».

- Ви займаєтесь громадською діяльністю, тож Вам доводиться спілкуватися з великою кількістю різних людей. Чого, на Вашу думку, не вистачає сучасному суспільству?

- Не вистачає людяності. В тому сенсі, що одна людина сприймає іншу як споживача, з чистого розрахунку. Тому успішність багатьох справ зумовлена тим, що люди в своїх комунікаціях розглядають людину, перш за все, як людину, як гідного собі співрозмовника, а не просто з точки зору якихось корисних мотивацій. Це вже певна філософія: споживацтво відносно природи, нав’язане нам суспільством, перетворилося на споживацтво людини відносно іншої людини. Зараз світ переживає певну кризу змісту: куди рухатися далі? Є криза капіталізму, ринкових відносин і надмірного споживацтва. Про це говорить і Богдан Гаврилишин, і багато інших експертів.

Все базується на тому, що є певна еколого-моральна світоглядна криза, й один з її елементів – те, що людина людину, країна країну не сприймають з точки зору Богом створених людей, а сприймають лише в корисних цілях.

- Зараз ми маємо ситуацію загальної байдужості. Яким чином можна пробудити у людей бажання боротися за свої права та відстоювати їх?

- В кожному суспільстві є приблизно 5% людей-місіонерів, які відчувають відповідальність за те суспільство, в якому живуть, а не лишень за себе та родину. Вони розширюють географію своєї відповідальності до меж району, міста, країни. Вищий пілотаж – коли ти відчуваєш відповідальність за глобальні процеси.

В кожної людини є певні патерналістські настрої й бажання жити краще. Тому потрібно починати з локальних проектів, приміром, показувати людям, що навіть в своєму під’їзді можна створити затишок, як це робили, наприклад, «Бюро журналістських розслідувань», влаштовуючи творчі вечори у під’їздах. Так вони демонстрували, що це теж частина комфорту їхнього життя. Подібні речі об’єднують людей, розширюють їхню свідомість. Так можна «заразити» більшість населення, яке стурбоване виживанням.

На жаль, економічна ситуація у нас така, що люди думають, де б додатково підзаробити, тому якісь соціальні ініціативи їм не цікаві. Але є чимало інших проектів. Наприклад, коли люди у вільний час збирають чашки для дітей і жертвують у притулки. Віддаючи свою чашку дитині, людина задумується, що окрім її власних проблем є й інші. Це не просто подарунок. Чашка – це символ тепла й доброти, які ми віддаємо.

Я вважаю, що в суспільстві треба сіяти побільше добра, і проявлятися воно має в тому, що ти притримуєш двері, поступаєшся старшим місцем у громадському транспорті, безкоштовно підвозиш людину, їдучі в авто. Потрібно розширювати територію цього добра навколо себе. Тоді позитивна енергетика зможе пробити весь цей чорний непотріб, який існує довкола людей.

- Однією з добрих справ, які Вашій команді вдалося зробити для суспільства – добитися ухвалення закону, який забороняє паління в громадських місцях. Скільки зусиль особисто Вам це коштувало?

- Закон про заборону паління в громадських місцях – один із комплексу антитютюнових законів, які ми пролобіювали для того, щоб зупинити тютюнову епідемію в Україні, щоб реально знизити рівень поширеності тютюнопаління й зменшити кількість хворих через нікотинову залежність. Це зайняло півроку – з моменту реєстрації законопроекту 17 листопада 2011 року, у Всесвітній день відмови від паління, до підписання закону Президентом в червні 2012 року.

У нас була потужна кампанія, ми залучали людей, яких це безпосередньо стосується: різні асоціації барменів, офіціантів, які щодня виходять на роботу і дихають димом. Вони були головними людьми, які говорили про захист права на здоров’я, на безпечні умови праці. Це одна із успішних кампаній, яка показала, що 75% населення України, не враховуючи дітей, – некурці. На них і був зроблений акцент. Є певний маленький відсоток затятих курців, які егоїстично говорять про свої можливості покурити, не думаючи про право інших на захист свого здоров’я.

В індустрії готельного господарства працює близько 90 тисяч людей, більше половини з них – жінки, які ще не народжували. Тут також ідеться про гуманізм, коли ти з повагою ставишся до тих людей, які тебе обслуговують. Тобі навіть приємніше сидіти, коли ти знаєш, що ця молода симпатична дівчина, працюючи по 12 годин за зміну, не стоїть у накуреному приміщенні лише тому, що в тебе нікотинова залежність. Курці – не інваліди, вони можуть вийти й на вулицю, аби перекурити.

Тютюнова індустрія – а це транснаціональні тютюнові компанії, які володіють 98% ринку в Україні, – незадоволені й зараз намагаються якимось чином послабити цей закон. Це легко пояснити: є наукові дослідження, які підтверджують, що в разі обмеження можливостей курця випалити цигарку, він спочатку зменшує кількість сигарет, а пізніше зовсім від них відмовляється. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 68% курців хочуть кинути палити.

Тому підвищення акцизів, заборона реклами та розміщення фотоілюстрацій на пачках зможуть підштовхнути попрощатися з цигаркою. З ухваленням цього закону Україна приєдналася до кращих світових практик захисту населення від негативного впливу тютюнового диму.

Пасивне куріння шкідливе – це 250 канцерогенних речовин, які викликають онкологічні захворювання, серцево-судинні та легеневі розлади. Більше десяти країн Європейського Союзу давно заборонили куріння в закладах громадського харчування і це логічно, тому що люди йдуть їсти, а не дихати димом. Чомусь курець у себе вдома не хоче, щоб йому і його родині смерділо, а молода офіціантка має цим дихати. Це теж один із моментів, коли ми робимо наше суспільство більш цивілізованим, вчимо з повагою ставитися до прав інших і дбаємо про здоров’я тих людей, які нас оточують.

- Наскільки ефективною є співпраця з депутатами під час внесення лобістських ініціатив?

- Від того, наскільки вдало ти побудуєш свою співпрацю з депутатами, наскільки покажеш, що ти – професіонал, знаєш тему й можеш бути опорою в плані аналітики та громадської підтримки (будь то акції, конференції, робота з медіа і так далі) залежить те, якою буде ваша співпраця. Дуже важливо вибудувати чесні стосунки з нардепами, показати, що результат вашої співпраці може привести до системних змін і поліпшити ситуацію. Коли ти наводиш чіткі аргументи – що дасть суспільству лобіювання саме цього закону, яку користь він принесе, – на тебе дивитимуться по-іншому.

Приміром, заборона паління в Бельгії вже принесла перші результати: суттєво зменшилася кількість передчасних пологів. Зважаючи на те, що в Україні демографічна криза й, на жаль, в більшості регіонів смертність перевищує народжуваність, подібні закони жодним чином не зашкодять економіці, адже кількість відвідувачів кафе, барів та ресторанів не зменшилася, про це повідомляють дані Держкомстату.

Більше того, багато людей не ходили до закладів громадського харчування або не брали із собою дітей просто тому, що там смерділо. І це прекрасно розуміли наші депутати. Нам пощастило, тому що більшість, особливо голова комітету з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва, особисто ідейно підтримували цю ініціативу. Тож чим більша буде реальна мотивація депутата, тим продуктивнішою буде ваша з ним співпраця.

- Якщо успіху досягнуто й зміни внесені, як проконтролювати виконання закону?

- Адвокаційні кампанії – це кампанії з лобіювання, коли ти хочеш переламати ситуацію. Це перший етап. Другий – контроль за виконанням цих законів. Це теж певна адвокаційна кампанія, моніторинг дотримання, співпраця з органами, які за це відповідають.

Довести до автоматизму саморегулювання неможливо. За кордоном, приміром, в Британії, перед ухваленням нового закону відбувається потужна інформаційна кампанія, роз’яснювальна робота. Тому там, на відміну від України, суттєвих проблем із дотриманням законодавства не виникає. Але в нас є й позитивні дані: 93% власників кафе, барів і ресторанів виконують закон. Більшість із тих 7%, які його не дотримуються, – це мажорні VIP-заклади, куди приходять забезпечені клієнти, яких закладу важливо зберегти, бо вони приносять прибуток. Це так звані проблемні точки.

Проте загалом закон переважно виконується, й ми закликаємо інших людей не бути байдужими, адже зараз вони мають узаконене право вимагати безпечного повітря. Тому вже на початку розробки законопроекту важливо прописати кінцеву картинку, в тому числі й механізми контролю за виконанням закону. Важливо бути готовими до того, що все й одразу пролобіювати не вийде, тож потім може виникнути потреба у додаткових нормативних актах, які повніше прописуватимуть контроль за дотриманням.

- Проблема здобуття освіти наразі постає для молоді досить гостро. З чого, на Вашу думку, потрібно починати студентству, аби змінити ту систему, яку ми маємо?

- Насамперед студентству потрібно зробити зріз проблемних точок, з якими вони зіштовхуються. Потім проаналізувати закон, який є в Україні й міжнародний досвід: що там спрацювало, що було найбільш ефективним і як це можна застосувати в Україні. У 2004 році, коли я закінчила ЛНУ ім. І.Франка, студенти були мало залучені до процесів прийняття рішень в університеті. Так, за міжнародними програмами їздили діти осіб, наближених до керівництва вишу, були проблеми з виплатою стипендій.

Освіта – це пріоритетний напрямок, вже в студентські роки зароджується й проявляється майбутня еліта країни. Що якісніші будуть можливості для розвитку, конкурентні можливості, де кожен зможе в гідних умовах навчатися, тим краще. Зараз багато вишів закриті, не хочуть пускати міжнародні програми, не співпрацюють з ними через певну бюрократичність кадрів. Студенти мають ставати тією потужною силою, яка буде впливати на політику університету, його вдосконалення, боротимуться з корупцією.

Якщо говорити про проект StudMP, учасники спочатку мають зробити оцінку ситуації, аналіз найбільш кричущих проблем та шляхів їх вирішення, вивчити міжнародний досвід і проаналізувати українське законодавство, підготувати конкретні пропозиції, а вже потім виходити на законодавчі органи, профільні комітети Верховної Ради для того, аби почати переговори про системні зміни.

Адвокація – це тривалий процес, і якщо ми говоримо про щось, що дійсно хочемо змінити, потрібно розуміти, що це не місячний термін. Є лобіювання, коли зміни відбуваються на законодавчому рівні, а є зміна світогляду у суспільстві. Студенти – це значний відсоток виборців, величезна потужна сила, яка має інструментарій для того, щоб зробити не тільки найкраще студентське самоврядування, а й внести зміни до закону «Про вищу освіту». Дуже багато буде залежати від мобілізації учасників проекту, від здатності об’єднатися й не пересваритися на певних етапах.

Також важливо подолати певний страх, бо на учасників очікує боротьба з бюрократичною машиною, з певними корупційними схемами. Для того, щоб цю стіну посунути і захистити свої права, необхідні згуртованість, креативність, терпіння та залучення аналітиків з різних міжнародних інститутів. Я вважаю, що зараз покоління відрізняється від того, яке було раніше, воно яскравіше, це люди нового зразка – вони більше подорожують за кордон, знають іноземні мови. Це люди ери інформаційних технологій та соціальних мереж, а це дає додаткові можливості захищати свої права. Зараз часто спрацьовує лінь, але за вас ніхто нічого не зробить. Треба мислити стратегічно, планувати і, звісно, діяти.

- Чи можна назвати студентське самоврядування у вишах дієвим і таким, що спрямоване на поліпшення ситуації в освітній галузі?

- Основна вада студентського самоврядування, як на мене, – це його уподібнення до вищих владних структур, куди беруть «своїх», тобто друзів або дітей керівництва, які потім проштовхують власні інтереси й перетворюють ОСС на частину діючої системи. Цьому потрібно протидіяти, адже в ідеалі студентське самоврядування – це дуже корисна річ для згуртування молодих людей, просування їхніх інтересів, втілення новацій, захисту прав та створення гідних умов навчання всіх студентів.

- Наскільки такі проекти, як StudMP є ефективним інструментом впливу на владу?

- Освіта – це кузня кадрів. Якщо принаймні п’ятеро людей зібралися й не просто попили чаю, а й почали напрацьовувати якусь стратегію – це вже перший крок до змін, закладення фундаменту. Ті студенти, які вже зараз є помічниками народних депутатів, можуть просувати свої ініціативи. Дуже важливо об’єднати довкола проекту представників різних політичних сил, аби не стати заручниками піару опозиції чи влади.

Якщо учасники будуть лобіювати законопроект «Про вищу освіту», розробивши його зміни з експертами та юристами, потрібно подавати його як ініціативу усіх політсил – це підвищить шанси ухвалення законопроекту. Важливо зробити цю тему аполітичною, забезпечити себе різними аргументами щодо міжнародного досвіду й того, як це поліпшить ситуацію в Україні, які переваги дасть для економіки, студентів, підвищення рівня IQ в країні і так далі. Фундамент у проекту вже є, отже далі треба рухатися дуже обережно, поступово будувати увесь будинок.

- Які враження у Вас склалися після зустрічі з учасниками проекту?

- Мені дуже сподобалися очі, які горять. В мене є невеликий досвід викладання в університеті, тож я знаю, що коли з 30 студентів хоча б у двох горять очі, мені вдалося «заразити» їх своєю темою, й можна вважати, що час на лекцію витрачений не марно. А тут я побачила дуже багато очей, які горять. Адвокація – це насправді велика праця, аналітична, експертна, праця на вулиці, яка потребує багато часу і зусиль. На цій дорозі до перемоги буде чимало перешкод, тому дуже важливо підтримувати цей вогник, аби учасники не вигоріли.

Я задоволена й запитаннями, які вони ставили, і якістю дискусії. Якщо технологічно допомогти, розповісти, як все правильно робити, поділитися досвідом, гадаю, в учасників усе вийде.

Спілкувалася Тетяна КАВУНЕНКО,

журналіст проекту StudMP